«До тебе, Україно, струна моя перша озветься»

Сценарій літературно-музичного вечора до 145-ї річниці від дня народження Лесі Українки

/Files/images/bbloteka/scenarii4.jpgОформлення сцени:

Портрет Лесі Українки,велика цифра—145,під ними слова:“ Як я умру,на світі запалає покинутий вогонь моїх пісень…”,фортепіано з накинутим на ньому вишитим рушником та підсвічником,відкриті ноти.

Голос.Де ти, Лесю? Де ти, жінко, вища своєї слави? Ловили тебе сліпі фотокамери і старанні пензлі художників, щось нам залишили від тебе – може, тінь твою, тінь твого болісного сонця, може, силует твого земного буття, безсмертна горлице української долі, простуджений соловейко душі, який вічно клекотатиме у завірюсі.

Ім’я свого народу взяла ти своїм найменням і поставила коло себе як стяг! І пломінь твій у твоїм народі, і сонце твоє кипить у духовнім єстві України, геніальний поете наш… Чистоголоса Мавко нашої суті, наша незламносте! Совісте наша!

Воскресни нам по краплині, по пилиночці – з волинських озер і полтавських полів, із зелені Буковини і туманів Мінська – озовися!

З’явися нам хоч одним помахом свого крила сивого! Знайдися нам бодай одним колосом зі свого безмежного золотого лану! Об’явися нам, нині сущим, хоч одним передзвоном-клекотом!

Ти – вічний дзвоне нашого неба!

Леся Українка:

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,

А тепер я в тебе остатню надію вложила.

О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

той не вмре, не здобувши нового добра.

Ведучий:

Пророчими стали слова великої Лесі Українки. Мрії її стали дійсністю,— і сьогодні ми свідки здійснених мрій безсмертної дочки безсмертного народу.

Ведуча:

Справді безсмертного, якщо має таких геніїв як Леся, і якщо навіть після смерті живуть вони віки в пам’яті народній.

Леся Українка:

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Ведучий:

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай нев’янучими квітами вплітається у вінок безсмертя нашій славній землячці літературно-музична композиція, яку ми підготували з нагоди вшанування її 145-річчя від дня народження. Хай звучить слово Лесі і слово про Лесю як шана наша пам’яті її великій.

Ведуча:

Хто ж така ця безсмертна жінка з Волині – Леся Українка?

(Виходять учні)

- Окраса і гордість української нації, одна з

основоположників нової української літератури.

- Геніальна поетеса і драматург.

- Талановитий прозаїк і перекладач.

- Учений літературознавець і фольклорист-етнограф.

- Публіцист, педагог,видавець,журналіст,поліглот(знала до 10 мов),громадський діяч.

- Просто жінка, котра багато страждала,уміла кохати і хотіла бути потрібною.

Ведучий:

Леся Українка — це така багатогранна творча особистість, про яку Микола Бажан сказав: ”В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом,мудрістю,проникливістю,

значущістю ”. І світ не знав ще такої поетеси, не знав такої страдниці святої.

1 читець:

Йти назустріч бурям і зливам,

Буть одній — як велика рать,

Жить в нещасті життям щасливим,

Муку творчістю перемагать.

2 читець:

Хвора дівчина, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебесся,

Що його не сягнуть й орли!

3 читець:

Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім’я

Тій,що радістю в муках сіяла,

Як вітчизна велика твоя.

Звучить пісня “Україночка”, сл. А.Демиденка, муз. Г.Татарченка.

Ведуча:

145 років тому, 25 лютого 1871 року у метричній книзі Новоград – Волинської Преображенської церкви з’явився запис про народження Лариси Петрівни Косач – Лесі Українки.

Мати – відома українська письменниця Олена Пчілка, батько - Петро Антонович Косач, людина прогресивних поглядів.

Ведучий:Тут, на Звягельській землі, вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі вперше народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до батьківщини. Звідси Леся пішла у широкий світ життя.

Ведуча:

Майбутня письменниця взяла все краще від своїх батьків.

Любов і страждання – від неньки, озерна задума очей і пророче слово – від неньки, ім’я сонячне і ласкаве «Леся Українка» - від неньки-України. Ім’я донечки, стиха промовлене маминими устами, пролунало на цілий світ і пішло у мандрівку століть з печаттю духу України. А з далини літ живим вогнем світить у прийдешнє слово Олени Пчілки. Заповідь матері своїй Лесі і всім маленьким українкам.

Леся маленька Знаю, бо казала

Мені моя ненька,

Що я українка,

Правдива, маленька.

Знаю, Україна

Серцю мому мила

Я по-українськи

Молитися вчилась…

Ось мою молитву

Прийми, Отче Боже,

Нехай Україні

Вона допоможе.

Ведучий: Тихе мамине слово, виколисане в колисці, освітило любов’ю Лесину душу – почув його цілий світ. Дитячим серцем 9-річної дівчинки Леся вже у першому своєму вірші мовила рідній Україні про любов.

Ця поезія присвячена улюбленій тітці Олені Косач, засланій за революційну діяльність.

Читець Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, -

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна

Ведуча: Тут,на Волині,серед розкішної природи,товаришуючи із сільськими дітьми,пізнала вона перші соціальні контрасти,а пам’ять вбирала перекази про народних месників. А ще любила маленька дівчинка слухати народні пісні.

(Звучить українська народна пісня «Гиля, гиля сиві гуси…»)

Ведучий . Незабутня пора дитинства, коли світ уперше розкриває свої таємниці, коли захоплює все. Саме дитячі враження найглибше закарбовуються у свідомості. Тому так важливо, щоб дитинство було сповнене красою, розумно спрямоване до усвідомлення правди, спра­ведливості, зігріте ласкавим словом, збагачене піснею, музикою. Ди­тинство Лесі минуло саме в таких благодатних умовах.

Інсценізація драматичної картини «У Колодяжному».)

Ведуча. Колодяжне. Надворі будилася весна. Сніг уже танув, і на дорозі, що вела крізь село Колодяжне, стояли тут і там великі калюжі. Сіяло сон­це. Дорогою поміж хатами бігло дівчатко. Під хатою, що біля самого лісу, поралася бабуся і перебирала якесь сухе зілля.

Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?

Дівчинка. До лісу, бабусю.

Бабуся. До лісу? А хіба лісовика чи русалки не боїшся?

Дівчинка. А чого мені боятися? Ось я читала в книжечці про ру­салку, то вона зовсім не страшна.

Бабуся. У книжечці, кажеш? А ти хіба й читати вмієш?

Дівчинка. Умію. А хіба що? Всі ж уміють!

Бабуся. Дивна ти, дівчино! Убрана, як усі люди в селі, і по-нашому розмовляєш, а ось читати вмієш. Хто тебе навчив?

Дівчинка. Матуся. Вона і мене, і братчика мого Михайлика навчи­ла, і книжечки нам спроваджує. Батько хотів нас у школу віддати, та матуся у чужу школу посилати не схотіла.

Бабуся. То, кажеш, і мати твоя читати вміє? А чия ж ти будеш? Щось я тебе ні під церквою, ні на вигоні між дівчатами не бачила.

Дівчинка. Бо я лише нещодавно зі Звягеля приїхала. Я — Косачівна, а звуть мене Лесею, ось там із двору, знаєте, з-за гаю.

Бабуся. То ти панова донечка! А я й не знала, що з панночкою розмов­ляю... Бо як тут упізнати? І одягнена, як усі дівчата, і розмовляєш, як усі...

Дівчинка. Може, інші і по-чужому розмовляють, а нам чого рід­ної мови соромитись? Ми всі вдома лише по-своєму розмовляємо: і батенько, і матуся, і Михайлик, і родичі наші Старицькі та Лисенки, і дядько Драгоманів, і тітонька... (Дівчинка смутніє, на очах сльози.)

Бабуся. Чого це ти посмутніла нараз, дитинко? Отака веселенька була, мов пташечка...

Дівчинка. Бо... бо тіточку на Сибір вивезли за те, що по-нашому розмовляла, що була українкою. Я її так любила!..

Бабуся. Бог милостив, дитинко! І з Сибіру люди повертаються. От коли тітоньку засудили, то хіба не страшно розмовляти по-нашому і вдягатися, та ще, як кажеш, і книжки читати?

Дівчинка. Ой ні, бабусю! Нізащо в світі своєї мови не покину! Я читала книжечку про відважного лицаря, що його вже з коня ски­нули, до землі списом прибили, а він ще кликав: «Убий, не здамся!». І писали, як то перших християн на муки посилали, вогнем палили, диким звірам на поталу кидали, а вони таки своєї віри не зрадили. Так і ми ніколи свого не покинемо!

Бабуся. Що ж, дитинко, бачу, ти мудра, на книжках учена й завзята вдалася, але в ліс таки не йди! Тепер весна — таке там твориться, що й не здумаєш! Небезпечно тепер людині туди заходити!

Дівчинка. Що ж там таке твориться? Розкажіть, бабусю!

Бабуся. О, багато, багато! Ліс зимові білі шати скидає, у весняні, в зелені, вдягається. А з ним і цар його, лісовик. З озера, що на полян­ці, водяник виглядає, а за ним і донечка його — русалка. Вона страх як любить молодих рибалок затягати у воду. А зі старої верби виходить дівчина — там вона всю зиму спала. Приходить до неї перелесник, та такий меткий, такий палкий, як сам вогонь. Його як розгнівиш, од­разу хату запалити може. Треба, доню, добре знати, яке зілля із собою носити, щоб у біду не потрапити: чи мак-відюк, чи терлич, чи полин...

Дівчинка. А, ви, бабусенько, маєте таке зілля? Як же вам його не мати, коли так близько біля лісу живете? Дайте ж мені, рідненька, щоб я теж у лісі хоч русалочку, хоч мавочку побачила. Так дуже їх по­бачити хотіла б...

Бабуся. Та що ж з тобою, дитинко, поробиш, коли так вже ти про­сиш. Ходи оце сюди!

(Бабуся вибирає маленького пучечка, дує на нього тричі, хрестить, щось шепче, подає Лесі, Дівчинка вклоняється, затикає пучечок за пояс.)

Дівчинка. Спасибі, бабусенько, спасибі, рідна. Я вже тепер не боюся!

Ведучий:

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою. Лесина мама,як щира українська патріотка, негативно ставилась до казенної, до того ж російськомовної шкільної науки.

Леся Українка (на фоні “Місячної сонати” Бетховена):

-Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла “на власний хліб”, себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жодної заборони. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя.

Ведуча:

В сім’ї панувало художнє слово. Перекладали,писали твори,переказували історії, записували пісні, звичаї, декламували, дуже часто читали вголос. І весь час — книги,книги, книги.

Ведучий:

Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень. І це чудово! Чудово тому,що всі її захоплення — чисті,світлі й благородні,одне слово, високі.

Ведуча:

В чотири роки вона вже читала.

Ведучий:

У шість — невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку,а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше,ніж деякі забавки.

Ведуча:

Перший літературний твір Лесі, вірш “Надія ”, був написаний, коли їй ішов лише дев'ятий рік, а в 13 дебютувала в літературі поезією «Конвалія», яку надрукував у Львові Іван Франко.

Ведучий:

З цього часу і до кінця життя поезія,слово,пісня стали призванням,сенсом її життя.

Інсценізація поезії “Мамо,іде вже зима …”На сцені з'являється мама,що веде за руку свого сина,хлопчика років 4-5. Вони розмовляють.

Син:

Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже нема... Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає?

Мама: Ні, не кожна.

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, — Ще зосталась пташина маленька.

Син:

Чом же вона не втіка? Нащо морозу чека?

Мама:

Не боїться морозу вона, Не покине країни рідної, Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна.

Син:

Мамо! Ті сиві пташки Сміливі, певно, ще й дуже, Чи то безпечні такі, — Чуєш, цвірінькають так, Мов їм про зиму байдуже! Бач,— розспівалися як!

Мама:

Не байдуже тій пташці, мій синку, Мусить пташка малесенька дбати, Де б водиці дістати краплинку, Де під снігом поживку шукати.

Син:

Нащо ж співає? Чудна! Краще шукала б зерна!

Мама:

Спів пташині — потіха одна, — Хоч голодна, співа веселенько, Розважає пташине серденько, Жде, що знову прилине весна.

Ведуча:

Серед широкого світу захоплень чільне місце посідає музика.

Ведучий:

На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною. “Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики”.

Ведуча: Леся мріяла стати художником, бо гарно малювала.

А як захоплено мала Леся бігала з сільською дітворою,плавала,лазила по деревах,грала у рухливі ігри. Весела від народження дівчинка охоче танцювала.

Ведучий: Ще одне захоплення Лесі – народні пісні. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

У виконанні учнів звучить українська народна пісня чи танець

Ведуча:

І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі,щоб приректи її на тридцятилітню війну зі страшною хворобою — туберкульозом,який вразив її на порі одинадцятої весни, і поступово руйнуючи організм, привів до тяжких операцій та нелюдських страждань.

Ведучий:

Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси,не вдалося заволодіти її душею і розумом.

Читець:

Хто вам сказав,що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самоцвіти.

Ведуча:

Героїзм,з яким поетеса переборювала свої муки, робив Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

Ведучий:

Свого часу Іван Франко зробив висновок,що “… Леся Українка — трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну ”.

Ведуча:

А ми говоримо: ”Єдина! На всю Україну! На весь світ!”

Ведучий:

Все життя поетеса була борцем,бійцем,воїном,що начертав на своєму щиті слова ” умру — не здамся” і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків “Contra Spem Spero!”

Читець:

Гетьте, думи, ви,хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая,міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Ведуча:

Патріотка до мозку кісток, Леся все своє життя сповідувала високу національну ідею.

Ведучий:

Коли їй запропонували поміняти російське підданство на австрійське (там, мовляв,значно більше демократії), поетеса відповіла:” Я, звісно,не хочу бути підданою Росії,але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України ”.

Ведуча:

Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних,раптових,що рвались з глибини самого серця.

Ведучий:

Та вона вміла стримувати “хвилю ридання гарячу”,стискати серце лещатами залізної волі і в палких мріях творити бойову пісню. Це був дужий месник, сповнений гніву і ненависті борець,зброєю якого було Слово.

Читець:

Скрізь плач і стогін і ридання,

Несмілі поклики, слабі,

На долю марні нарікання,

І чола, схилені в журбі.

Читець:

Над давнім лихом України

Жалкуєм-тужим в кожний час,

З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

Читець:

Ті сльози розтроюдять рани,

Загоїтись їм не дадуть.

Заржавіють від сліз кайдани,

Самі ж ніколи не спадуть!

Читець:

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам воріття!

Берімось краще до роботи.

Змагаймось за нове життя!

Звучить пісня на слова Лесі Українки “ Стояла я і слухала весну ”.

Ведуча:

Улітку 1912 року Леся на лікуванні. Далеко від рідної домівки… Туга за рідним краєм, милою Волинню дала поштовх до написання драми-феєрії “ Лісова пісня ”, в яку Леся Українка вклала «цвіт душі». Вона вражає нас красою мрій, глибиною думки, музикою слова.

(Інсценізація «Лісової пісні»)

Ведучий:

Хіба була ще на світі така жінка,в серці якої поєдналися б така мужність,така геніальність, такий вогонь і розум,така пристрасна любов і така відданість народові та Батьківщині? Ні, другої такої на світі не було.

Ведуча:

Кажуть: ти не вмирала ніколи,

Кажуть: ти, наче пісня,живеш.

Ніби юність ясна, смаглочола,

По країні в майбутнє ідеш.

Леся Українка:

Інші будуть співці по мені,

Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні та горді,

Поєднаються в яснім акорді

І полинуть у ті небеса,

Де сіяє одвічна краса,

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не згине зо мною.

Ведучий:

Видатні митці ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей,із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя.

Ведуча:

І час підносить їх над нашими думами і турботами, обдаровуючи безмежною молодістю, і стають вони нашими сучасниками й ровесниками прийдешніх поколінь.

Ведучий:

Будуть відходити віки, будуть приходити віки; пилком чи кушпелою розвіється скороминуще… а вічне увійде у вічність,не так у бронзу чи мармур,як в очі людські,в надії людей,бо допоки живе надія — живий і народ.

Ведуча:

То ж учімося терпінню,вірі,любові і надії у нашої неповторної Лесі.

«Цілую мовчки той рушник,

що мати вишивала»

«Шануй звичаї та обряди предків твоїх,

бо це твоя окраса» М. Рильський

Ведуча 1Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

Доброго дня всім, хто в гості завітав!

Доброго дня, великій цій родині!

Шановні гості, ми вітаєм вас!

Ведучий 2 Раді вітати вас, дорогі гості, у нашій школі! Нашу зустріч я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка.

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Ведуча 1 Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва –

це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче…

Ведучий 2 Кожен народ має свої звичаї, обряди, традиції, свої обереги. Багата й наша Україна на свої символи-обереги, які береже й шанує український народ, передає їх від покоління в покоління. Це верба і калина, барвінок і чорнобривці, дивовижна писанка і хліб на рушникові, біла українська хата і вариста піч, народна пісня і українська вишиванка. Одному з українських символів — вишивці — присвячене наше свято. Тож щиро запрошуємо вас полинути в прекрасний світ народної вишивки.

Діти.

  1. Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінка єдина.

Твої роси моє личко умивають,

Твої вітри мої коси розплітають,

Твої діти рідну землю

Вишиванками прославляють.

  1. Україно, одінь вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Ії гордо носило місто,

І пишалося кожне село.

  1. Україно, носи вишиванку,

В будні і свята носи.

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво краси.

  1. Я рідний край та мову солов’їну У вишивку свою вплела, в нитки. Я прославляю рідну Україну, Яскраві вишиваючи квітки.

Ведуча 1. Вишиванка – надзвичайно поширений на всій території України вид мистецтва. Ніхто не може й сказати, де і як зародилося воно, кому першому спало на думку перенести на тканину за допомогою ниток незвичайне бачення навколишнього світу.

Ведучий 2. А, може, все насправді було так, як розповідається в легенді…

« Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

• Хто ти? І чому така сумна?

• Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля…

• Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

• Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито–пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.

Прийняла з вдячністю дівчина божий дар і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки».

Ведуча 1. Наші предки любили прикрашати своє житло: розписувати побілені стіни й печі, різьбили ложки, малювали ікони й картини, плели мереживо, розписували глиняний посуд. А жінки вишивали рушники, сорочки, наволочки, і все їхнє життя супроводжували квіти – живі під вікнами, засушені – за образами, намальовані - на стінах, вишиті – на полотні.

Учні:

Вишиванка — краля!

Пишна, загадкова.

Означає кожна

Ниточка в ній слово.

Перша вам розкаже

Про тепло долоні,

Що стелила рясно

Хрестики червоні.

Друга нитка — чорна

Жалібно озветься

Про дівочі сльози,

Материнське серце.

А зелена скаже

Про долю-стежину,

Що проклала мати

Голкою дитині.

Жовта проголосить

Про величність сонця,

Про життя багатство,

Про рясне колосся!

Голубий моточок

Стиха прошепоче

Про волошки в полі

Та кохані очі.

Не важливий колір —

А важливе слово.

Вишивай не хрестик,

Вишивай розмову.

Ведучий 2. За допомогою вишивки звичайний шматок домотканого полотна перетворювався у витвір мистецтва. Для рушників відбирали рівненькі нитки, полотно ткали дуже тонке. Воно було нешироке, але дуже довге, адже довгі рушники вішали на образах та над вікнами.

Ведуча 1. Рушник – це оберіг, який здавна оберігав людину від злих духів. Таку саму функцію виконували й рушники над дверима: берегли оселю від домовиків, які повинні мешкати десь на горищі чи в комині.

Читець.

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріті

Ведучий 2. Сьогодні наша світлиця прикрашена рушниками, де переважає чорний і червоний колір. Таке поєднання, мабуть, від того, що радість завжди разом із журбою ходить.

Читець.

Дивлюсь на вишитий рушник, рушник, що мати вишивала.

Червоні й чорнії нитки вона на полотно поклала.

Два кольори на нім, два кольори, лягли обидва рівно й ніжно.

Переплелись у них і радість, і журба, і у віках пролита кров барвиста.

Два кольори на нім, два кольори, як пам'ять про життя й свободу.

Переплелись навіки в радості й журбі два кольори мого народу.

На рушнику — все мамине життя, її надії, сумніви, тривоги...

На полотні у кольорах ниток нам заповіт на довгі-довгі роки.

(Пісня «Два кольори»)

Ведуча 1. А скільки народних приказок про український рушник! Хата без рушників — родина без дітей. Рушники на кілочку — хата у віночку. У коморі сволок — на ньому рушників сорок. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати — буде чим гостей зустрічати.

Ведучий 2. Довгими зимовими вечорами при світлі невеличкого каганця вишивали сватальні рушники, які треба було подавати на сватанні. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина вишивала чимало рушників. Вишиваючи, дівчата мріяли про судженого, долю свою загадували. І кожна намагалася вишити якнайкращі візерунки. Вишивали на вечорницях, співачи пісень.

Дівка Ганнуся журилася:

- Я ще й рушників не напряла,

А вже Василеві слово дала.

Ще ж рушнички на верстаті,

А вже Василько сидить у хаті.

Сценка «Сватання»

(За столом сидить батько. Мати порається, ставить на стіл вечерю. Дочка, сидячи на ослоні, вишиває й тихо наспівує. Тричі стукають у двері. Всі повертаються до дверей).

Батько. Хто б то так пізно завітав?

Голос. А чи пустите до хати?

Батько. Добрим людям ми завжди раді. Ласкаво просимо до хати!

(Заходять два старости і молодий ("князь"). Один із старостів тримає загорнутий у рушник хліб. Далі — говоритиме перший (старший) староста, другий підтакуватиме йому).

Старости (разом). Добрий вечір! Мир вашій хаті!

Батько. Доброго вам здоров'ячка! Просимо сідати!

1-й староста. Сядемо, як законну річ сповнимо. Бо ми — гості не прості...

2-й староста. А так-таки, так.

Батько. Що ж ви за люди, звідки та куди йдете? Чи ви козаки, чи купці, чи ловці-молодці?

1-й староста. І козаки, і ловці-молодці. Багато ми по світу мандрували, усяких земель повидали: були і в Туреччині, і в Німеччині, і в Московщині. І кожен край має свій звичай.

2-й староста. Істинно так!

1-й староста. А одного разу сталася з нами в путі пригода. Зустрівся нам князь, красний, як місяць ясний. "Ей ви, ловці-молодці, — каже, станьте мені у пригоді, услужіть службу — покажіть дружбу! Трапилась мені раз куниця, сиріч красная дівиця. Скільки по світу не мандрував — такої краси не видав. З того часу не їм, не сплю, спокою не маю, все її сліду шукаю. Допоможіть її упіймати, за це від мене півцарства будете мати".

2-й староста. Так і сказав!

1-й староста. От ми і пішли, тридцять господарств обійшли, а такого дива не знайшли. Кажемо князю: "Годі вже шукати, пора нам додому вертати". Та наш князь затявся. От ми далі пішли і в це село, не знаємо як зветься, прийшли. А тут якраз випала пороша і ми натрапили на слід. Видно, що звір наш зайшов у ваш двір, а з двору - у хату, та й засів у кімнату. Отут нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Віддайте нашому князю куницю чи красную дівицю. І, як велить звичай, прийміть цей хліб святий. А як наше слово невлад, то ми зі своїм назад.

2-й староста. То оддасте, чи хай ще підросте?

Батько. Чи ти чуєш, жінко, що за напасть? Що ж його робити?

Мати. Ти хазяїн, ти нам усім голова: як скажеш, так і буде.

Батько. Ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось. А щоб ви нас не порочили, буцім ми переховуємо куницю, або красну дівицю, так ми вас пов'яжемо. Дочко! Годі піч колупати, давай чим оцих молодців пов'язати.

Мати. Іди, доню, чуєш, що батько велить? Чи, може, нічого не придбала? Не вміла матері слухати, не вчилася прясти та вишивати, рушників не надбала. То в'яжи хоч валом чи вірьовкою, якщо ще й вона є.

(Дочка виходить, на підносі приносить два рушники, покладені хрестом. Підходить спочатку до першого старости, кланяється і дає рушник, потім — до другого; теж кланяється і віддає рушник).

1-й староста (взявши у руки рушник). Спасибі батькові і матері, що своє дитя рано будили, доброму ділу учили. Дякуємо і тобі дівонько, що раненько вставала, тоненько пряла і хороші рушнички придбала.

2-й староста. Так-таки, так!

1-й староста. Ану, товаришу, зав'яжи мене, а я тебе. (Один одного перев'язують рушником). Та ми люди служиві, просимо перев'язати і нашого князя. (Дочка підносить молодому хустку, кланяється і віддає. Той, взявши хустку, чіпляє її за пояс).

2-й староста. Спасибі вам, панове-сватове, за добрий звичай, за поштивість і любов. Тепер треба сповнить закон і кінчати діло.

Мати. Просимо на хліб, на сіль, і на сватання.

1-й староста. Молоді! Просимо на посаг! (Садить молодих за стіл, батьків біля дочки, а свати сідають поряд із «князем». На цьому сватання закінчується).

Ведуча 1. Починалося життя з рушника, ним і закінчувалося. Дитина народжувалася – гості з рушниками. Одружуються з рушниками. Хату будують – сволок на рушнику піднімають. В поле – на оранку чи на жнива – теж із рушниками. Труну в могилу опускали теж на спеціальних довгих рушниках. Дійсно, рушник із людиною ішов усе життя поряд: від колиски до могили. Тому їх з такою любов’ю вишивали.

Учениця:Новенька школа,

Любі дітлахи

І рушники крилаті навкруги –

Очей утіха і життя окраса!

Як лебеді, пливуть через роки

В майбутнє – невмирущі рушники.

Учениця: Зі скринь вас діставали наші мами,

Немов послання давньої пори.

Погляньте, заузорені які

У цій оселі славній рушники.

Учениця: Рушник – це дому давній оберіг,

Він вишитий усякими нитками.

Споконвіків родину він беріг,

Бо вишитий матусеньки руками.

Учениця: Рушник несли, як народився син чи доня,

У візерунках і у квітах запашних,

Щоби завжди щаслива була доля

Й усе найкраще було лиш для них.

Учениця: Гостей гостинно кликали до хати,

На рушнику несучи хліб і сіль.

Учениця: Рушник до армії давала сину мати,

Сватів дівчата всі в’язали для весіль.

Учениця: Дивлюсь я мовчки на рушник,

Що мама вишивала.

І чую – гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло – тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала..

Ведуча 1. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

(Пісня про рушник)

Ведучий 2. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Бо ні в якого іншого народу немає такої неповторної, самобутньої краси.

Читець.

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

Ведуча 1. У народі існує прислівя «Без верби і калини нема України». Але нема України і без української вишиванки. Не тільки рушниками славиться на весь світ Україна. Здавна особлива увага приділялася сорочці-вишиванці. Про неї складено багато віршів, приповідок, легенд, вона оспівана в піснях.

Читець.

Моя вишиваночко, червона калино,

Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.

Моя вишиванка - душа України

І зірка яскрава для дочок-синів.

Гаптована ніжно й барвисто нитками.

Сорочка для мене – святий оберіг.

І стежка до світлої памяті мами,

Яку я у серці назавжди зберіг.

Цвіте вишиванка – сорочка вкраїнська,

Калиною білою в рідних садах,

А в тій вишиванці любов материнська,

Що нас зігріває в далеких світах.

Пісня «Мамина сорочка»

Ведучий 2. Вишиванка – невідємна складова жіночого і чоловічого українського національного вбрання. Надягати білу вишиванку на свято або в неділю було обовязковим правилом для кожного. Сорочки на щодень вишивали просто й скромно. Святкову вишиванку, особливо весільну, робили ретельніше.

Ведуча 1. Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща культура, що в кожній місцевості мала самобутні форми в надзвичайному її розмаїтті. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка давала простір власній фантазії.

Найулюбленішим у давнину був червоний і чоний колір, що вже самі собою були оберегом.

(З вечора тривожного аж до ранку…)

Ведучий 2. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально побутових, козацьких, чумацьких… За традицією, дівчина, готуючи придане, мала вишити своєму нареченому сорочку:

Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.

Та для того козаченька, що вірно любила.

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання й вірності.

(Пісня: «Сорочку білу вишию шовком…»)

Ведуча 1. Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей.

Ведучий 2. Ми впевнені, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Читець.

Веселкою сплелися кольори На вишиванці, наче доля. На ній — тобою прожиті роки, Усі достоту, з радощами й болем. Усе на ній: вечірняя зоря, І росами умите раннє сонце, На ній і сльози, й посмішка твоя, Хатинка рідна і твоє віконце.

Пісня

Читець.

Ми, українці, нація прадавня, На цій Землі — багато тисяч літ. Культурою й традиціями славна, І багатющий в нас духовний світ. В нас звичаї свої, неписані закони, По них пізнає українця вся земля.

Своє світосприймання й заборони

Як і свої ліси, річки й поля... Свої казки, легенди і повір’я, Дотепні жарти і слова ясні, Своя хатина біла і подвір’я, І неповторні, трепетні пісні.

Усе, що є в нас, в праці здобували, Пройшли дорогу в світі нелегку. Та завжди хлібом друзів зустрічали На вишитому шовком рушнику.. Народ цінує землю цю єдину, В якій коріння наше з правіків. Вітчизну любить і свою родину, Бо тут народжений й життя прожив.

Й сама земля дала нам рідне слово, Робочі руки й щирі почуття. Й дитинну душу світлу, пелюсткову, І мрії, що ведуть у майбуття. Ми на своїй землі віки й тисячоліття, Тут славний рід, родина і сім’я. Коріння у землі, а в небо — пишне віття. У світі — українці нам ім’я.

Іде в майбутнє рідна Україна, У світле і високе майбуття. І наш народ — одна свята родина, А кожен з нас в родині цій дитя.

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро,

зустрічаємо із хлібом, любов'ю та миром!

Коровай на столі — то у хаті достаток ведеться,

коровай на столі — то й родині щасливо живеться.

Дорогі наші гості!

У дарунок в день урочистий

ви прийміть цей променистий,

золотий, як небокрай,

наш учнівський коровай.

Ведуча 1. Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наше свято наближається до завершення.

Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Читець.

Є на вишиванці розмаїті квіти —

Це ж Україна наша перлами розшита.

Є на ній і гори, є на ній долини,

Все, що є найкраще на Вкраїні милій.

Є на ній і півники святкові,

Є на ній і квіти малинові.

Синя нитка — птиці прилітають,

А червона — квіти розквітають.

Листя вишиванки зеленаве,

Голуб із голубкою — до пари.

Щоб любов до краю розквітала,

Слава України не пропала.

Вишивали прабабусі руки,

Щоби пам'ятали внуки і правнуки.

Щоби своїм дітям в пам'ять передали,

І щоб рідну землю завжди шанували.

Матінко Небесна, на руках із Сином

Від біди й недолі збережи Вкраїну,

Від рук загребущих, лиха і напасті,

Щоб як вишиванка розквітало щастя!

Ведучий 2. Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Народе мій, краяни і краянки!

Плекаймо паросток зелений навесні,

Нехай цвітуть – не вицвітають вишиванки

І стоголосо лине пісня, по землі.

Нехай слова і пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов!

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

На вишиванках осявають путь.

Звучить пісня «На щастя, на долю»

Мій пращур був із козаків, яких боялись шляхта й хани

Сценарій до Дня українського козацтва

На сцену виходять ведучі.

Читець. Полудень осені – жовтня середина…

Дві половинки осінні розведені:

Перша – у смутку вчорашнім розчинена,

Друга…а друга лиш виклик свій кинула!

Всіх наполохала, всіх насторожила,

Всім нагадала про Матінку Божую –

Під омофором її охрестосеним

Жовтня середина – полудень осені…

Вед 1. Полудень осені… Свято Покрови Пресвятої Богородиці. Засинання природи та вкривання чи то листям, чи то снігом Землі-матінки.

Вед 2. Корені свята Покрови сягають багатолітньої давнини і пов’язані зі станом природи і, відповідно, особливим станом у житті людини ще з дохристиянських часів.

Вед 1. «Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат шлюбним вінцем».

До Покрови завершувався хліборобський цикл робіт, і час давав дозвіл на найблагодатнішу пору весільних гулянь. Вже за християнства, дівчата, котрі бажали взяти шлюб, мали побувати на святі Покрови в церкві і благально помолитися. «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку…»

Вед 2. Аби всі члени родини були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима. Під цим рушником-оберегом ставали сім’єю, як ішли до церкви, і промовляли:

Свята Покрівонько,

Перед твоїм кривалом

Голови схиляємо.

Прохаємо, Покрівонько,

Од лиха укрити,

Здоров’ячко наше

Знов нам обновити.

Вед 1. Культ Покрови в Україні особливий. Безумовне заступництво Богородиці відчувало українське козацтво. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щедро й урочисто відзначали , та й відзначають і нині свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова, адже запорозькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. Отож, Свято Покрови (14 жовтня) відзначається ще й як День українського козацтва.

Вед2. Є святкових днів багато, Серед гомону віків

А між ними й наше свято Вшанування козаків.

Вед1: І сьогодні у нашій школі духом Козацької України в мініатюрі ми хочемо наповнити ваші серця. Тут і танці, тут і сміх, тут і щира українська пісня.

Пісня________________

Вед2: У літописі українських земель є славний період козаччини, який тривав майже 300 років. Козацтво стало організованою військовою силою, яка боронила наші землі від нападів турків і татар, а також від польських та московських колонізаторів. Козаки були сміливими, дисциплінованими, витривалими, гордими і вільними людьми.

Читець. З давніх-давен, так повелося…

Сутужно жити довелося…

Й на тернах рідної країни,

Зросло козацтво України.

Як промінь ясний з поміж неба,

В захисниках була потреба,

І тут з’явився він – козак,

Сталевих шабель він мастак.

Він вільним був, із духом сильним,

Був мужнім, хвацьким та кмітливим,

Народ в обіду не давав,

Невпинно ворогів вбивав.

За святу землю, матір, Бога,

Була йому одна дорога.

За покликом людської долі,

Щоб зберегти безцінну волю.

Немало пройдених шляхів,

Лягло й немало ворогів,

Та лиш КОЗАК стоїть й понині,

На нашій славній Україні.

Вед1:Вважають, що слово козак походить від слова “коза”. Козаки були спритні, як кози, вдягалися в козячі кожухи. В турецькій мові слово «козак» означає вільна, незалежна людина. Козаки одягалися просто: в грубу сорочку в довгий плащ без рукавів. За широким поясом носили пістолі і люльки, через плече носили торбинку з харчами, а до пояса на ремінець прив’язували ще й порохівницю з порохом. Голови голили… Та ще й таку моду мали: чуприну носили, та таку, що на вухо намотували.

Вед 2. Козаки мали свої звичаї. Хто хотів стати козаком, мусив наперед служити 3 роки у старшого козака. Коли навчався від того козака орудувати зброєю й набував спритності у битвах, ставав справжнім козаком і діставав зброю: рушницю, спис, луки і стріли.

Вед 1. В запорозьких козаків було 265 островів. Найбільший острів називався Січ. Там козаки жили постійно; вчилися військової справи, готувалися до воєнних походів. Посередині Січі стояла церква Святої Покрови знадвору дуже скромна, а всередині повна золота і срібла. Частину своєї здобичі призначали на церкву і купували щороку нові ікони. Січчю командував кошовий, його всі називали батьком. До військової старшини належали ще військовий суддя і писар.

Вед 2. А що ви ще знаєте про козаків? (звертається до учнів-читців)

Читець 1. Знаю те, що славна Січ

Ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала

І народ наш прославляла.

Читець 2. За Дніпровськими порогами

За південними дорогами

За степами за широкими

Наші прадіди жили.

Мали січ козацьку сильну

Цінували волю вільну

Україну свою рідну

Як зіницю берегли.

- Читець 3. Козаки – це вільні люди.

Козаки – безстрашні люди.

Козаки – борці за волю,

за щасливу нашу долю.

Вед 1. Запорозька Січ! Козацтво…Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня. Синонім свободи, людської і національної гідності, талановитості.

Вед2. Ясною рисою вдачі запорозьких козаків була їх добросердність, безкорисливість, щирість, вірність дружбі, яка дуже високо цінувалася на Запорожжі. А ще уславилися вони почуттям гумору. У вільний від походів час козаки любили, лежачи на животі, побазікати, послухати розповіді інших, а часом і затягнути козацьку пісню.

(Пісня «Ой нагорі та женці жнуть»)

Кошовий. Здорові були, хлопці!

Козаки. Здорові!

Кошовий. Ну що, в Христа вірите?

Козаки. Віруємо.

Кошовий. А в Трійцю Святу віруєте?

Козаки. Віруємо.

Кошовий. А в церкву ходите?

Козаки. Ходимо.

Кошовий. Ану перехрестіться.

Кошовий. Пиво п’єте?

Козаки. П’ємо.

Кошовий. Битися будете?

Козаки. Будемо! До загину!

Кошовий. А за кого?

Козаки. За Україну!

Кошовий. Ну, добре. Хороші козаки з вас вийдуть. А покликав я вас на благословенну Хортицю, аби вчинити одне дуже важливе і мудре діло.

1-й козак. Що ж це за діло?

2-й козак. Знову будемо листа султанові писати?

3-й козак. А може, чолобитну цариці Катерині?

Кошовий (підніс булаву). Тихо! Справа, можна сказати, державної ваги. Будемо гуртом писати листа нашим нащадкам.

1-й козак (захоплено). Чудово!

2-й козак. Лист потомкам!

3-й козак. Нашим внукам!

4-й козак. Правнукам!

5-й козак. Праправнукам!

6-й козак. Пра-пра-пра-пра-пра…

Усі (Хором). Правнукам!

Кошовий. Писарю!

Писар. Га?

Кошовий. Каламар і перо є?

1-й козак. Він і спить із пером. Одне за вухом, а друге…

Кошовий (диктує). Чолом вам, дорогі наші нащадки, шановні запорожці!

2-й козак. Славні запорожці!

3-й козак. Веселі запорожці!

4-й козак. Співучі запорожці!

5-й козак. Непитущі запорожці!

Кошовий (обурено). Непитущі? Що за наклеп?

Дійсно непитущі. Бо закусувати нема чим! (Сміх)

Кошовий (до писаря). Пиши далі.

Високоповажні чоловіки!

1-й козак. І парубки!

2-й козак. І дівчата! Бо без них якось не теє…

5-й козак. Досить з тебе, діду, і люльки! Вона теж жіночого роду. (Сміх)

(диктує) Передовсім дозвольте побажати вам великого щастя!

3-й козак. Здоров’ячка!

4-й козак. Добра й достатку!

5-й козак. Миру і злагоди!

Кошовий. Заповідаємо вам, яко зіницю ока, берегти матінку-Україну!

6-й козак. І Дніпро!

7-й козак. І Хортицю!

Кошовий. Волимо, щоб ви і нині, і прісно, і довіку пам’ятали достославних лицарів народу нашого.

Кошовий. Сірка!

2-й козак. Дорошенка!

3-й козак. Наливайка!

4-й козак. Мазепу!

Кошовий. А ще бажаємо, щоб ви завжди шанували рідну мову.

1-й козак. І пісню!

2-й козак. І танець!

3-й козак. І сміх!

Кошовий. А ще кожен козак повинен знати і виконувати заповіді козаків. А ну-мо писарю, напиши і зачитай їх нашим козачатам.

Писар. (читає з Грамоти)

Заповіді козаків

1.Честь і добре ім’я для козака дорожчі за життя.

2.По тобі судять про все козацтво і народ твій.

3.Козаки всі рівні у правах. Пам’ятай: “Немає ні князя, ні раба, але всі раби Божії”

4.Будь працьовитий, не ледарюй.

5.Служи вірно своєму народу, а не керманичам.

6.Дотримуйся слова. Слово козака багато важить.

7.Поважай старших, шануй старість.

8.Тримайся віри предків, живи за звичаями свого народу.

9.Загинь, а товариша виручай.

10.Бережи свою сім’ю. Служи їй прикладом

Кошовий. Все написав?

Писар. Написав.

Кошовий. Тоді амінь.

Писар (підняв руку). Як відправляти листа будемо? Волами чи автопоштою?

Кошовий. Заший у шапку і закопай на Хортиці. Потомки будуть козацький меморіал будувати, знайдуть і прочитають.

2-й козак. Слава кошовому!

Кошовий. І хай ніколи козацькому роду не буде переводу.

Усі. Козацькому роду не буде переводу!

(«Український гопачок»)

Кошовий. А що, козаки! Дайте слово сказать! Чи не час до коша козачат прийнять!

Козаки. Саме час! Саме час! В самий раз!

Вед.1 Знаю, добрі козаки,

Українські парубки!

Силою усі зведіться,

У змаганні покажіться.

А для сміху і добра

Є у нас чудова гра.

Показати нині хочем,

Як колись на Україні

Веселились козаки –

Наші прадіди й діди.

Гей, козаки!

Чи не пора коней напувати

Та для походу їх осідлати?

Гра «Хто швидше напоїть коня»

За сигналом ведучого учасник бере між ніг палицю, оббігає кругом стільця і повертається до «куреня», передає іншому учаснику. Гра проводиться, поки всі гравці не оббіжать стільці.

Вед. 2 Чи знаєте ви, діти, що козаків не перетанцює ніхто на світі? Весь день музика буде грати, весь день козак буде танцювати.

Гра «Хто кого перетанцює навприсідки?»

Звучить музика, танцюють усі учасники команд.

Вед. 1 Каша в нас уже готова,

Запашна, смачна, чудова,

А у нас змагання знов.

Хто скоріше кашу з’їсть –

Буде сильним й спритним скрізь.

Конкурс «Хто швидше з’їсть кашу дерев’яною ложкою»

Вед. 2 Козаки всі спритні, здібні.

Чи є ще до них подібні?

Потомились – справа в тому,

Їм потрібно зняти втому.

Відпочинок – справа звична.

Для всіх пауза музична.

(Музична пауза)

Вед. 1 Перемоги мають славні

Наші дужі школярі,

Серед них – атлети гарні

Й першокласні козаки.

Козаки, вам у поході

Стануть чоботи в пригоді.

Які чоботи кравці нам пошили гарні!

І зручні вони, й міцні.

А кому в них найзручніше,

Рада скаже нам й запише.

Що ж бо гру ми починаймо,

Часу цінного не гаймо.

Конкурс «Хто швидше вдягне чоботи»

Вед. 2 Дрова є, вогонь палає!

Та чогось не вистачає.

Щоб зварить крупу, нам з річки

Треба принести чого? (Водички)

Конкурс «Хто швидше перенесе не розливши воду ложкою»

Дві склянки води розташовані на певній відстані. В одній налито воду, друга – порожня.

Учасники по черзі переносять воду із однієї склянки в іншу, порожню. Перемагає той, хто швидше впорався із завданням і в чиїй склянці буде більше перенесеної води.

Вед. 1 Любі діти! Хоч маленькі,

Ви вже добре знаєте,

Що звемося українці

Й українських предків маємо.

Конкурс «Які ж вони, козаки?»

Діти називають позитивні риси характеру козаків.

Вед. 2 Конкурс «Хто швидше вдягне шаровари»

Чи стрибайте, чи біжіть,

Головне – не стійте.

І хоч ноги у мішках,

Чимдуж поспішайте!

Вед. 1 Молодці, козаки!

Перешкоди подолали,

Дуже гарно танцювали,

Свою спритність показали.

Тож бажаю вам щастя земного,

Неба голубого, хліба запашного.

Добра, злагоди й краси,

Щоб для України ви росли

І щоб козацькому роду

Не було переводу!

Вед 2 Друзі! Сьогодні ви довели, щови справжні козаки! Хай кожен із вас своїми вчинками й добрими справами славить Україну!

Адже сьогодні козак - не той, хто одягнений у вишиванку й шаровари. Козак - це передовсім воїн за духом, і воюватиме він тільки за честь і свободу. ШЛЯХЕТНІСТЬ, МУДРІСТЬ, ВІДВАГА – три основні прикмети козака: шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не залякаєш!

Вед 1 Шановні добродії! Славні нащадки козаків! Дозвольте привітати Вас з одним із найбільших народних свят – святом Пресвятої Покрови, покровительки всього роду козацького та Днем українського козацтва.

Вед 2 У глибині душі кожного українця живе козак: воїн, який нічого не боїться і за рідну землю без роздумів віддасть своє життя. Ми щиро вітаємо вас зі святом, і бажаємо міцного козацького здоров'я, незламної волі до перемоги та патріотичного духу, який допоможе долати будь-які перешкоди!

Разом:Слава Україні!

Вед 1 На цьому наше свято оголошується закритим. Дякуємо за увагу.

Вкладення
Кiлькiсть переглядiв: 1249

Коментарi

  • semechkatop

    2017-05-05 04:06:37

    [url=https://семечка-джа.com/de/%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D1%8B%D0%B5/laughing-buddha.html]Laughing Buddha Hanfsamenstamm Lachender Buddha[/url] Фирма-производитель “Семечка Джа” занимается реализацией отборных семян марихуаныотборных сортов и уже долгие годы занимает одну из первых позиций в этом сегменте рынка. Посмотрите как в США построен сбыт семян конопли. Пример http://www.cannabiscollege.com/ или там https://www.cancer.gov/about-cancer/treatment/cam/hp/cannabis-pdq...

  • semechkatop

    2017-03-29 21:04:56

    [url=https://семечка-джа.com/fr/%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%86%D0%B2%D0%B5%D1%82%D1%8B/auto-sweet-skunk.html]Sweet Skunk auto souche de graines de chanvre Sweet Skunk auto[/url] Производитель “Семечка Джа” занимается продажей высококачественных семян марихуанынаилучших сортов и уже много лет занимает одну из первых позиций в этой области рынка. Обратите внимание как в Европе налажен сбыт канабиса. Например http://www.cannabiscollege.com/ или тут https://www...

  • semechkatop

    2017-02-28 23:14:34

    [url=https://семечка-джа.com/%D1%84%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B5/blue_dream_fem.html]Купить семена конопли Blue Dream Fem недорого[/url] Производитель “Семечка Джа” занимается реализацией отборных семян канабисанаилучших видов и уже не первый год является лидером в этом сегменте рынка. Посмотрите как в Европе налажен рынок марихуаны. Например http://www.cannabiscollege.com/ или здесь https://www.cancer.gov/about-cancer/treatment/cam/hp/cannabis-pdq...

  • TiKalq1llr

    2016-01-20 13:48:45

    [url=http://viagrapricecomparison.nu/]viagra price comparison[/url]...

Новини

Опитування

Хто відвідував наш сайт?

Календар

Попередня Червень 2017 Наступна
ПВСЧПСН
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930